Психологічна підтримка під час війни, практичний психолог

Вже понад місяць Україна живе у стані війни.  У зв’язку з цим у дорослих виникає питання, як говорити з дітьми на тему війни та й взагалі, чи говорити про це. Психологи запевняють, що говорити про те, що відбувається, з дітьми треба. По-перше, тому що питання, які стосуються життя і смерті, добра і зла, вимагають роз’яснення та підтримки з боку значущого дорослого. По-друге, для того, щоб дитина розуміла, що відбувається і чому звичний життєвий уклад змінився. А по-третє, якщо дитина не почує від дорослих чітких відповідей, вона почне шукати рішення самостійно. І тут вже може нафантазувати все, що завгодно. Внаслідок цього нерідко розвиваються різноманітні фобії.  

 Як реагувати на розмови дитини про війну?

Дії можуть бути такі:

•     запропонувати подивитися один одному в очі, адже коли ми дивимося в очі іншій людині, це дає більше відчуття безпеки та близькості;
•     можна запропонувати сказати одне одному слова підтримки чи просто якесь вітання;
•     можемо сказати: «Зараз ми всі переживаємо жахливо складний досвід. Але я так рада бачити тебе. І це означає, що ми справляємося, ми сильні»;
•     запропонувати дитині поділитися тим, що їй допомагає вистояти й справитися, поділитися зі своїм досвідом.

Після цього можна запропонувати дитині будь-яку дихальну практику.

Як відповідати на дитячі питання під час війни?

Чому ти плачеш? – Я сумую, бо декому з вояків, які за нас б’ються, зараз боляче. 

Говоріть якомога простіше. Пам’ятайте, що дитина збентежиться, якщо побачить, що ви засмучені чи шоковані через жахливі причини, яких вона не здатна зрозуміти. Намагайтесь не виявляти надміру слабкості при дітях!   

Чому люди помирають? – Більшість дитячих реакцій на новини складаються із здогадок. Дитина ще не має достатньо досвіду, щоб зрозуміти взаємозв’язок, очевидний для дорослих. Питання «Що?» породжує безліч питань «Чому?», наприклад, «Чому солдати помирають? Чому на нас напала інша країна?». Намагайтесь відповідати чесно і якомога коротше: «Солдати помирають, бо їх поранив ворог. Люди воюють, аби захистити свою країну. На нас напали, бо хочуть захопити нашу землю». Пам’ятайте, що говорити слід якомога простіше.

Мій тато теж загине? – На подібні питання відповідати важко, особливо якщо батько (чи інший родич) – військовий, медик чи волонтер (або перебуває далеко у небезпечній зоні). Не варто піддаватися бажанню сказати звичне й заспокійливе: «Ні, не загине». Зрештою, чи ми самі у цьому певні? А діти дуже чутливі до неправди. Тому варто сказати щось на кшталт: «Ти хвилюєшся, адже тато зараз допомагає відвойовувати країну, так? Ми всі хвилюємося. Але він не сам. Поруч із ним багато чоловіків та жінок, чия робота – захищати один одного. Ми сподіваємося, що він скоро повернеться. Але зараз має справи».

Навіщо нам їхати з дому? – Іноді порушення звичного життя сприймається дітьми дуже болісно. Переїзд, особливо раптовий, може викликати надмірне занепокоєння. У такому випадку можна сказати: «Ми їдемо, аби опинитися далеко-далеко від небезпеки. Подорож може бути нелегкою. Зрештою ми повернемося. Або у нас буде новий дім, більший та кращий».

Бережіть себе і пам’ятайте, що відповідати на дитячі питання слід щиро і якомога простіше. Будьте чесними і послідовними у своїх відповідях. У вас все вийде, а війна обов’язково закінчиться.

У цей непростий для кожного час ми маємо триматися разом, допомагати один одному, піклуватися про себе, своїх близьких та оточуючих.

З метою підтримки психологічного здоров'я, стійкості та формування безпечної поведінки у ліцеї відбувається психологічний супровід освітнього процесу та усіх учасників освітнього процесу.

ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОМУ СТАНІ

Війна увійшла в наше життя, сколихнувши всі його сфери. І всі ми досвідчуємося, що війна має великий вплив на психологічне життя людини. Втім війна, як і будь-яка інша кризова подія, може мобілізувати наші внутрішні й зовнішні ресурси, щоб захистити нас, і щоб дати силу захистити інших, вона може сприяти внутрішньому зростанню людини і єдності громади – як будь-яка криза, вона може мати різні наслідки – і великою мірою ці наслідки залежатимуть від того, що ми можемо протиставити їй, тобто наші психологічні, соціальні, духовні ресурси. Тому ми започатковуємо цикл матеріалів, де будемо ділитися інформацією щодо збереження та відновлення наших ресурсів, формування психологічної стійкості.

Сьогодні вашій увазі пропонується пам’ятка з надання першої неспеціалізованої допомоги дітям, які перебувають в післятравматичному стані (для батьків, педагогів, спеціалістів психологічної служби).

Attachments:

Поради.pdf

[ ]

274 kB

Ми знаємо, як складно сидіти вдома, коли на вулиці весна та все квітне, а ще близяться свята, до яких потрібно підготуватися, а в когось заплановане таке омріяне побачення чи картоплю треба саджати. Ми знаємо, що тепер похід у найближчий супермаркет - це справжнє рандеву. Що дівчата чепуряться, коли йдуть за посилками на пошту (хоча милі обличчя закривають масками). І іноді так хочеться песика, щоб гуляти з ним вулецею до нестями. Ми знаємо, як хочеться піти у парк, зустрітися із рідними та друзями, сходити на шашлики. І ми також хвилюємося, бо коронавірус змусив нас уповільнитися та забрав частину роботи (а у когось і усю), ми також злимося, бо коронавірус краде наше весну, але для того, щоб це була не остання наша весна - потрібно залишатися вдома.

Висловилися, видихаємо. Давайте знову пригадаємо, як попіклуватися про себе на карантині, щоб після вийти з нього максимально бадьорими, активними та наздолужувати все, що ми пропустили за ці тижні.